Домашня сторінка Ексклюзивно Бадр Ель-Каддурі: Я був останнім гравцем, якого хотів придбати Лобановський. ЕКСКЛЮЗИВ

Бадр Ель-Каддурі: Я був останнім гравцем, якого хотів придбати Лобановський. ЕКСКЛЮЗИВ

2 min read
0
12,968

Автор Нікіта Дмитрулін

Бадр Ель-Каддурі – один із тих небагатьох легіонерів Динамо, який грав у Києві не рік, не два і навіть не п’ять. Марокканець провів у Динамо 10 років. Грав з киянами у півфіналі Кубка УЄФА та чвертьфіналі Ліги Європи. Есклюзивно для FootballHub він згадав найцікавіші моменти своєї кар’єри.

Фото facebook Ель-Каддурі

– Привіт, Бадр! Чим зараз займаєшся?
– Скоро навчатимусь на тренера, потрібно отримати ліцензію. Нещодавно закінчив курси Football Management. Тепер я можу бути генеральним чи спортивним директором у якійсь команді.

– Я знаю, що ти також працював агентом?
– Іноді допомагаю командам, знаходжу футболістів. Я не чистий агент, але допомогти можу. Останнім часом я взагалі цим не займаюсь – бракує часу. Я повністю зосереджений на тренерській ліцензії та футбольному менеджменті.

Ти плануєш працювати на батьківщині, у Марокко, чи може в Європі?
– Можливо, починатиму в Марокко. Я лише отримав ліцензію, потрібно набиратися досвіду, а потім вже можна у будь-яку команду. У Марокко мене всі знають, допомагатимуть, там легше здобути впевненість у собі, у тому, що робиш. Потім можна і в Європу, в арабські країни або у Динамо.

– Ти закінчив кар’єру у 31 рік. Не хотів більше грати чи травми?
– У 32 закінчив. Після стількох років у Динамо мені було б важко грати в іншій команді. Разом з марокканським Відадом, в якому я починав, Динамо – моя рідна команда. З Динамо ми завжди грали на топ-рівні. Я їздив на перегляди в інші команди, але там все було не так, як у Динамо. Я не зміг би грати де-інде. Я завжди казав, що перейду з Динамо тільки у сильний клуб, а не у слабший.

Фото facebook Ель-Каддурі

– Давно був у Києві?
– Торік був. Хочу приїхати знову, але все залежить від моєї роботи. Зараз є багато варіантів. Але я хочу знайти ідеальний. Щоб не було проблем у кар’єрі. Після цього, напевно, приїду в Київ. Я завжди казав, що Динамо та Україна у мене в серці. Часто думаю про Україну, спілкуюся з людьми та питаю, що там відбувається. Постійно у новинах дивлюся, що там в Україні.

– Стежиш за Динамо?
– Стежу. Але важко знайти канали, щоб подивитися матчі. Але новини про команду завжди читаю. Бачив, що в останньому матчі перемогли 4:0(Десну). А сьогодні з Маріуполем гратимуть (розмова відбувалася минулого тижня). Дуже шкода, що рівень чемпіонату України так сильно впав. Але я думаю, якщо всі українці згуртуються, всі знатимуть, що вони патріоти, якщо кожен любитиме свою країну, своє місто, то футбол та країна рухатимуться вперед.

– Хто тобі подобається з нинішнього складу Динамо?
– Мені подобаються (5 секунд міркування) Циганков, Сидорчук та Буяльський. Також не забуваю про Дена Бойка, який зі мною грав, та Гармаша. Вони зростали разом зі мною. Приємно на них дивитися, як вони виросли.

– Як ти вчив мову, коли грав у Динамо?
– Спочатку було важко звикати до команди. Я приїхав з Марокко, де зовсім інший менталітет, інша країна, інша релігія. Мова зовсім інша, не як французька та англійська. Я одразу зрозумів, щоб звикнути до команди – треба вчити мову. Хлопці мені допомагали: Пеєв, Лєко, Чернат, Гавранчич, Гіоане. Несмачний допомагав, хоча ми були конкурентами на полі, але ми дружили. З молодих Ігор Скоба, а також Юра Дмитрулін, Хацкевич, Белькевич. Майже кожного дня збиралися. Атмосфера була дуже класною. Я з ними постійно спілкувався, тому швидко вивчив мову.

А бразильцям було важко вчити мову, вони збиралися лише один з одним. Ми жили, як одна родина. Спочатку я займався з перекладачем, вивчив головні слова, щодня вчив по 10-20 слів, літери. Коли кудись їхали автобусом, я дивився на рекламні оголошення, читав щось.

За 6 місяців я вже ходив без перекладача. Також дуже сильно допомагали Белькевич та Гусін. Шкода, що ми їх втратили. Коли мені подзвонили та сказали, що відбудеться матч пам’яті Белькевича та Гусіна, я купив квитки на перший літак та прилетів у Київ. Я бачив, як ти робив репортаж про Гусіна. Це важливо, щоб люди бачили та пам’ятали таких гравців. Таких людей мають пам’ятати.

– Ти вважаєш, якщо не всі легіонери вчать мову, це заважає заграти на повну?
– Заважає звикнути до команди. Потрібно поважати людей. Ти повинен адаптуватися до них, а потім вже вони до тебе. Ти повинен зробити перший крок. Не має бути прірви, що цей іноземець, а цей місцевий. Коли всі розмовляють однією мовою, то всі однакові.

– Які слова українські пам’ятаєш?
– Я тебе кохаю (сміється). Слава Україні. Перемога.

– Ребров справді запрошував тебе до свого тренерського штабу в Аль-Ахлі?
– Так. Торік. Я уклав контракт із ними. Але якраз, коли підписав контракт, то почав вчитися на Football Management, а для мене це було дуже важливо. Я вчився у тій школі, де навчалися Зідан, Блан та Дешам. Всі видатні гравці. Після того, як почав вчитися, вже не міг їздити до Саудівської Аравії. Не було часу. Щомісяця ми збиралися на тиждень і вчилися. Мені приємно було отримати таку пропозицію від Реброва. Ми дружили з ним. Він мене добре знає. Мені теж було б добре з ним попрацювати, він досвідчений гравець, а тепер ще й гарний тренер. Це велика рідкість.

– Як вважаєш, чому у нього не все вийшло в Аль-Ахлі?
– У Саудівській Аравії інший менталітет. Інший футбол. Щороку змінюється президент, керівництво. Кожне нове керівництво змінює тренера, команду та купує інших футболістів. Але Ребров добре тренував. Вони непогано виступили у Лізі чемпіонів Азії та посіли 2 місце у чемпіонаті. Це найкраще, чого вони могли досягти.

– Бачив у тебе фото з Діого Рінконом. Нещодавно бачився з ним?
– Так. Ми організували для дітей матч збірної Марокко проти бразильських гравців. Торік вони також були в Україні. Мені було приємно його побачити. Рінкон залишився таким, як і був – сильним гравцем та доброю людиною. Ми згадували часи у Динамо і прийшли до того, що це були наші найкращі часи.

Фото facebook Ель-Каддурі

– З ким ще з колишніх одноклубників спілкуєшся?
– З Марісом (Верпаковскіс). З Пеєвим. З Деном Бойком іноді. З Ярмоленком дуже рідко. З Родольфо та Родріго іноді. З Лєко спілкуємось.

– Спочатку Динамо тренував Ребров, зараз Хацкевич. Як вважаєш, те, що останнім часом командою керують колишні гравці Динамо – це добре? Чи краще брати людей не зі структури команди?
– Це вже молоді тренери. Інший менталітет. Футбол Лобановського вже давно закінчився. Зараз все інакше. Можливо, якби ще був Лобановський, він зміг би змінити філософію, адаптуватися до нових реалій. Вважаю, що у Ребрухи та Хацкевича є штамп Лобановського, але модернізований до нового футболу.

– Знаю, що ви з Хацкевичем дуже любили жартувати один з одним…
– Так, так. Коли я говорив, всі сміялися з того, як я розмовляю російською. Для них це було смішно. Але я ніколи не був проти. Ми завжди жартували, анекдоти розповідали. Це добре, коли так відбувається.

 

Фото facebook Ель-Каддурі

– 8 років тому Динамо поступилося Аяксу. Цього літа історія повторилась. Що тоді відбувалося в команді?
– Дуже багато помилок було. У нас були моменти, які ми не забили. У Гусєва було 3 моменти. А загалом 5-6 реальних шансів. Також, тренер (Газзаєв) припустився тактичних помилок. Можливо, якби нас тренував інший наставник, то ми би спокійно подолали Аякс. Якщо у футболі відбуваються якісь брудні речі – то результат завжди буде негативний.

– Ти називав Мілевського одним із найсильніших футболістів, з якими грав…
– Окрім нього ще можу виділити Белькевича та Рінкона. Мені шкода, що так трапилося з Мілевським. Він мав грати на вищому рівні. Але час неможливо повернути назад.

– Ти пограв з Мілевським, Шацьких та Шевченко. Нападники, які є зараз у Динамо – набагато слабші?
– Якщо ти поставиш попереду Шевченка, а позаду буде людина, яка не може віддати якісний пас, то він не забиватиме. Я бачу скільки м’ячів зараз забивають хлопці, але немає одного лідера, який забивав би по 20-25. Забивають багато гравців, всі стараються, я бачу, що у Хацкевича добра команда.

– На позиції лівого захисника у Динамо останніми роками грають переважно іноземці. Винятки: Дмитрулін, Несмачний та Макаренко. Як вважаєш, із чим це пов’язано?
– Це не тільки у Динамо. У Мадриді Марсело стільки років вже грає і ніхто не може його замінити. ПСЖ торік трьох лівих захисників змінило. Майже у кожної команди є проблемна позиція. Коли я грав з Несмачним – ми були 2 чисті ліві захисники. Це була наша професія. Після нас скільки вже не змінювали лівих захисників. Я мав ще змогу грати, не знаю, чому мені не дали шансу. Мені було тоді дуже важко.

Photo by Vladimir Rys/Bongarts/Getty Images

– Ти пішов з Динамо, а Сьомін тобі навіть не пояснив ЧОМУ?
– Так, не пояснив. У мене були дуже добрі з ним стосунки. На той час у мене були проблеми. Але ніхто зі мною не розмовляв, мені був лише 31 рік, навіть не 35. Ніхто не питав, що сталось. Я теж хотів зрозуміти, чому я не граю. Від цього настрій лише псувався. Я завжди був футболістом настрою. Якщо настрій гарний, то я міг перемогти будь-яку команду. Але це футбол.

– Ти також пограв з Маграо. Він дуже добре розпочав, але так само швидко зник. Як вважаєш, чому?
– Він ніколи не був лівим захисником. Він просто грав на лівому фланзі. У сучасному футболі – лівий захисник грає по всьому флангу. Він атакує та захищається. Маграо не міг захищатися. Він грав лише попереду. Іноді забивав, віддавав паси. Він якраз грав, коли я 8 місяців лікувався. Можливо, тоді просто не було йому альтернативи, і так вийшло, що він грав на моїй позиції.

– Що скажеш про Піварича?
– Він мені подобається. Дивився Чемпіонат світу – він хороший футболіст. Вважаю, що саме він має грати в основі збірної Хорватії.

Фото facebook Ель-Каддурі

– Згадаєш, як ти перейшов у Динамо?
– Так, я пам’ятаю. Коли я був у Марокко, то мені завжди цікаво було дивитися матчі за участю Динамо, збірної України, колись ще давно збірної СРСР. Динамо часто перемагало великі команди. Особливо пам’ятаю 1999 рік, коли Динамо грало у півфіналі Ліги чемпіонів. Мені зателефонували і сказали, що Лобановський хоче тебе взяти у команду. Я знав, що це великий тренер та людина. Потім у кінці сезону мені сказали, що він дивився всі мої матчі. Я спитав, як це можливо? Вже потім хлопці з марокканського посольства розповіли, що після кожного мого матчу брали касету та відвозили йому, щоб він дивився. Я був останнім гравцем, якого він хотів бачити в Динамо. Григорій Суркіс сказав мені, що його бажання було, щоб я грав у команді. 12 годин летів, щоб потрапити у Динамо. Ніколи не міг подумати, що можу одразу грати у такій великій команді. Напевно, я один з небагатьох іноземних гравців, які відіграли стільки років за Динамо. З 2002 до 2012 року. 10 років. Це немало.

– Тобто з Лобановським ти не встиг познайомитися?
– Не встиг. Він помер і за місяць мене підписало Динамо. Я пам’ятаю, що я вечеряв зі своїми батьками, показали новину, що помер Лобановський.

– Ти не одразу став основним гравцем. Спочатку грав Несмачний, а потім ти..
– Я спочатку грав у півзахисті, а лише потім – у захисті. Несмачний – гравець збірної України. Має грати саме він. Я можу бути краще, але повинен грати Несмачний, тому що потрібно його готувати до збірної. Але ми з ним дружили, між нами не було проблем. Але я іноді злився на тренера. Чому, якщо я повинен грати, він залишає мене у запасі? Коли я працюю, то маю грати. Я віддаю все своє життя та здоров’я заради команди. Але якщо я не отримаю шансу – я хочу знати: “Чому?” Несмачний – дуже сильний гравець. Були часи, коли він був краще за мене, а було навпаки. Але, як на мене, все одно – він був у пріоритеті.

– Як людина, який він був?
– Дуже добра людина. Веселий. Всі говорять, що він змінився. Але я кажу: він ніколи не зміниться. Всі кажуть, що він вірить у щось. Не можна це змішувати. Потрібно поважати людину.

– З Динамо ти грав у півфіналі Кубка УЄФА та чвертьфіналі Ліги Європи. Яка з цих двох команд була сильніше?
– Та команда, яка грала у півфіналі Кубка УЄФА. У нас тоді було бажання. Грали з дуже сильними суперниками. У Лізі Чемпіонів у групі грали проти Арсенала, Фенербахче та Порту, трішки забракло, щоб вийти з групи. Пройшли Валенсію, Металіст, який тоді дуже сильний був, ПСЖ.

З Шахтарем у нас тоді був однаковий рівень, але було дуже багато травмованих гравців. Молодих Ярмоленка та Зозулю потроху підключали. Іноді навіть Несмачний праворуч у захисті грав. Юссуф та Діакате були травмовані, а коли повернулися, то не встигли набрати потрібні кондиції. Могли та мали перемагати Шахтар, але сталось, як сталось. Це футбол.

Photo by Anton Denisov/Epsilon/Getty Images

– У матчі-відповіді півфіналу Кубка УЄФА проти Шахтаря, ти втратив Ілсіньйо, котрий забив переможний м’яч…
– Срна, здається, віддав пас, м’яч летить у мій бік, а потім миттєво змінює напрям. Потім відскок. Я припустився помилки, але позаду мав бути гравець на підстраховці, він же не вийшов одразу віч-на-віч із воротарем. У футболі так буває, я можу виграти 99% боротьби, але 1% програти, і саме в цій ситуації заб’ють і казатимуть, що це моя помилка. Робота захисника – дуже важка. Після цього матчу мені було важко. Якщо була б можливість повернутися в минуле, я б змінив свою позицію і не припустився такої помилки.

– Команда підтримала тебе? Ніхто не звинувачував у поразці?
– Це поразка всієї команди. Враховуючи, скільки пасів я віддав, після яких ми забили, скільки травм отримав, я грав з травмами проти Валенсії, у цьому матчі проти Шахтаря також. Ніхто навіть не згадував, що в матчах з Валенсією я спочатку віддав на Кравця, який забив, а потім почав комбінацію, віддавши на Корреа, котрий організував другий гол для Кравця. То чому ж не кажуть, що завдяки мені ми вийшли до півфіналу? Але я ніколи про це не говорив, я робив свою справу. В Україні завжди шукали винного. А треба підтримувати та захищати один одного. Сьогодні я припустився помилки, завтра хтось інший.

– Після єврокубків у чемпіонаті України легко гралося?
– Ні, буле дуже важко. Всі приїжджали грати проти Динамо, як на фінал. Велика фінансова мотивація, спортивна мотивація. Але це добре для рівня чемпіонату.

– Які в тебе були стосунки з президентом Динамо?
– Дуже гарні стосунки. Я його поважаю за те, що він зробив для команди. Рідко трапляються такі президенти, які люблять свою команду та вірять у своїх гравців.

Фото facebook Ель-Каддурі

– Ви з ним часто спілкувалися?
– Останнім часом не дуже. Але нещодавно бачились. У Франції. Бачилися з ним та Григорієм Михайловичем. Було дуже приємно. Поспілкувались, пожартували та згадали старі добрі часи.

– Хотілося також згадати всіх тренерів, з якими ти працював у Динамо. Почнемо з Михайличенка. Багато гравців відзначають, що його звільнення – це помилка…
– Всі тренери, які були в Динамо – не можуть бути, як Лобановський. Він був унікальним, у нього була своя філософія. Потрібно її розуміти, але по-своєму адаптувати, розвинути. Не можна жити та грати як Лобановський. Це була велика помилка. Можливо, Динамо за рахунок цього втратило 5 років. А за цей час Шахтар вийшов на новий рівень. Вони змінили все, бо футбол змінився і потребував цих змін. Але стосунки з тренерами були хороші. Коли я їх бачу – завжди посміхаюся. Менталітет трошки змінився, коли у Динамо приїхав Сьомін.

– Коли тренував Дем’яненко, ви програли усі 6 матчів у Лізі чемпіонів. Що відбувалося в команді?
– Тоді було важко. Перші матчі я не грав. Я вважаю, якби був інший тренер, наприклад, іноземець, то все було б інакше. А так, скажу ще раз, 5 років ми дійсно втратили. Плюс були ветерани, які закінчували свій цикл, а також молоді гравці, які лише починали, а ще легіонери, які давно у команді, та нові іноземці – все це змішалось і ось таке вийшло. Дем’яненко як людина дуже добрий. Я його дуже люблю. Він постійно жартував з гравцями, допомагав, чим міг. Але іноді доброта не допомагає бути тренером.

Photo by Lars Baron/Bongarts/Getty Images

– А що про Сабо скажеш?
– Сабо був жорстким. Коли він тренував нас у 2004 році, ми грали проти Реала, Роми, Байєра. До останнього туру ми були першими у групі, але програли Леверкузену. Він любив іноземців. У Лізі чемпіонів постійно грали іноземці. Родольфо, Юссуф, Клебер теж почали грати. Я вважаю, що це був крок вперед. Всі отримали рівність. Не було прірви між іноземцями та місцевими. Хто краще – той повинен грати. Він казав: якщо потрібно і можна буде поставити 11 іноземців, то я поставлю 11 іноземців. Це моя команда, я її люблю і хочу вигравати. Гратимуть найкращі.

– Сьомін перевів тебе у півзахист, тобі там було комфортно?
– Я завжди, ще з дитинства грав на всіх позиціях. Спочатку у нападі, під нападником, опорним, ліворуч на фланзі, лівим захисником, центральним захисником. У Дем’яненка теж грав центральним захисником. Іноді у Михайличенка опорником. На якій позиції я би не грав – я завжди викладався на 1000%. Також я завжди захищав своїх колег по команді. Якщо хтось втратив м’яч, я все рівно дам йому пас, щоб він знав, що я завжди його захищатиму. Коли Сьомін поставив мене у півзахист, мені пощастило, що тоді у нападі грав молодий Кравець, також був Бангура, Мілевський, Нінкович, котрий грав зі мною у центрі. Мені було легко грати, хіба у відборі, можливо, важкувато було. Але коли я був з м’ячем, то гралося легко.

– З Газзаєвим, як працювалось? Всі відзначають його божевільні тренування…
– Так, божевільні. Але я довіряю кожному своєму тренеру. Коли мені кажуть: ти бігатимеш півдня, то я бігатиму півдня. Бо я йому довіряю, він знає, що він робить. Я не люблю тренерів, які кричать. Мені подобається таке: Бадр, ти сьогодні жахливо зіграв, давай поясню, де саме… Якщо на мене кричатимуть у присутності інших гравців, я відповідатиму та злитимусь. Але є і такі гравці, з якими треба розмовляти у присутності інших, щоб для них це була додаткова мотивація. Наприклад, Мілевський та Алієв. З ними завжди потрібно розмовляти. Газзаєв постійно кричав, коли не треба було це робити. Але він був добрим, коли ніхто не очікував цього. Повертаючись до матчу з Аяксом. Ми снідали на базі, після цього було тренування, а наступного дня повинні були летіти на матч. Мені телефонує лікар і каже: Бадр, ти можеш їхати додому. Ти не їдеш з нами. – Чому? Так тренер сказав. Заходжу до Газзаєва: Валерій Георгійович, чому мене не берете, 22 гравці летять, чому мене немає? В минулому матчі ви мене поставили під нападником на місце Шевченка. Андрій мені тоді ще сказав: Бадр, ти повинен мені допомогти, придумай якийсь пас, щоб ми забили. Це не моя позиція, але я старався.
А тут мене взагалі не взяли. Здається, тоді Бетао зіграв. Хоча ні, Попов зіграв. Я питаю, чому я не їду? Я фізично не готовий? Він каже: ні, фізично, ти найкраще готовий серед усіх. У тебе все добре. Питаю: хто вийде на заміну? Каже: ти. – Чому? Ти можеш грати у центрі захисту, ліворуч у захисті, під нападником, опорником та зліва на фланзі. 5 позицій. Я питаю: тренер, якщо у вашій команді є футболіст, який може грати на 5 позиціях і ви його не берете, що це значить? Газзаєв каже: я не знаю…
Я сів у машину та поїхав. Мені дзвонили Сабо та Суркіс. Я не міг відповісти. Прийшов додому, мене знову набрали та кажуть: набери його, він хоче з тобою спілкуватися. Набираю: Валерій Георгійович, щось сталося? – Чому ти поїхав? Я розмовляв з президентом, ти повинен повернутися. – Я готовий грати? – Так, ти готовий. Питаю: так чому я не потрапив навіть у 22 гравці? Він каже: ти готовий, ти гратимеш. Прихожу на тренування, а він зі мною жартує, наче я його син. Як так може бути? На самому початку матчу-відповіді з Аяксом, він каже: йди розминайся. Так я 90 хвилин і розминався.
Якось він до мене підходить та каже: Бадр, я люблю, щоб місцевий футболіст був капітаном команди (а Ель-Каддурі тоді був капітаном Динамо). Я кажу: для мене – це не проблема. Віддайте будь-якому футболісту пов’язку, а я вам допомагатиму. Бадр, дякую тобі, я з тобою розмовлятиму щодня. Це був лише початок наших стосунків. А потім я травмувався, і все, Газзаєв – зовсім інша людина.

Photo by Dima Korotayev/Epsilon/Getty Images

– Коли Сьомін повернувся вдруге, він сильно змінився?
– Зі мною – так. Не знаю, чому? Але я його все рівно поважаю. Не можу поганого сказати. Він добра та чесна людина. Коли він лише прийшов до команди, в мене були пропозиції від інших клубів. Але він сказав: Бадр, я хочу, щоб ти залишився.

– Коли Сьомін перевів тебе в Динамо-2, ти встиг там попрацювати з Гусіним. Як з ним працювалось?
– Дуже весело. Як же добре, коли тренер – твій друг. Завжди сміялися, жартували. Він знав, що мені було важко, але намагався мені допомогти, щоб я не втратив своєї форми. Так і було останні півроку у Києві. Він мене наводив у приклад. Казав: дивіться, як грає Бадр. Я хочу, щоб ви всі так грали.

– Гусін був сучасним тренером?
– Так, звичайно. Було багато приколів. Він дуже смішно розмовляв. Коли він щось показував – всі сміялися. Шкода, що ми його втратили.

– Це правда, що тобі доводилось грати матчі з травмами?
– Звичайно. І не один раз, а багато. Я ніколи не беріг себе. Коли тренер каже, що ти потрібен команді – ти гратимеш. Навіть, якщо в мене залишиться лише 10% сили, я віддам їх команді. Я завжди турбуюся про команду.

– Ти завжди був швидким футболістом. Така швидкість від природи чи ти багато працював над цим?
– Як народився, так і залишився. Зараз вже не так, трошки повільнішим став (сміється).

– Я читав, що 12 років тому в тебе вкрали машину, але з’ясувалось, що це неправда. Як це було?
– Кажуть, що вкрали. А наступного дня – машина на місці. Не знаю, як це було. Я був у Марокко і не знаю, що трапилось.

– Твій гол Рейнджерс – найкращий спогад з виступів у Шотландії за Селтик?
– Найкращий спогад – це вболівальники у день гри проти Рейнджерс. Це було дуже круто. Дуже круто спостерігати за тим, як вболівальники Рейнджерс та Селтика підтримують команди. Але не порівнюватиму з українськими вболівальники. Українці – це люди, які помиратимуть з тобою, помиратимуть за Динамо, за свою команду. А в Шотландії та Англії – люди приїжджають подивитися на футбол, як на шоу.

– Чемпіонат Шотландії тобі не підходить?
– Не підходить. Вони грають лише у довгий пас + боротьба у повітрі. Я такий маленький, а там усі 185-190 см. Низом майже не грають. Який футбол? Я там грав у захисті, вся боротьба у мене. Якби грав у півзахисті – було б легше.

– А чемпіонат України хіба не такий самий?
– Ні. Тут теж є боротьба, але здебільшого внизу. А боротися внизу я вмію і люблю. Всі постійно казали, що я агресивний. Трошки є.

– Ти можеш порівняти матчі Селтик-Рейнджерс та Динамо-Шахтар?
– Ні, не можна порівнювати. Селтик – Рейджерс – це не лише футбол, це політика, це релігія. Зовсім інакше. Я підписав контракт із Селтиком. До матчу проти Рейджерс ще 2 тижні, а тренер вже всіх налаштовує на цей поєдинок, всі розмови про Рейнджерс. Для них – це війна. Для них не важливо як, потрібно перемогти. А Шахтар-Динамо – інше. Ми один одного поважаємо. Це більше як класико, як Барселона-Реал.

Photo by Jeff J Mitchell/Getty Images

З легіонерами Шахтаря з кимось товаришував?
– Не сильно дружили. Але зустрічалися. Вечеряли, обідали, коли вони приїжджали до Києва. Зі Срною нормальні стосунки були. Завжди коли бачив бразильців – підходив і казав: якщо щось потрібно, ось мій телефон, дзвони, я знаю Київ.

– 10 років тому у Лізі чемпіонів Динамо розгромило Спартак. Ти знаєш, що ці перемоги були особливі для фанатів Динамо?
– Звичайно, я про це знаю. Це історичні матчі. Радий, що ми перемогли. Це додало нам впевненості. Тоді ми зрозуміли, що український футбол не гірше за російський, а навіть краще.

– Ти казав, що були пропозиції від Баварії та ПСЖ. Що не склалося?
– Думаю, що з Баварією вплинув фінансовий фактор. Напевно, не змоги домовитися. Це був сезон 2005/2006. З ПСЖ була інша історія: оренда на рік. Це було за Газзаєва. Здається, ми грали проти Кривбаса. Після гри сідаю у літак і мені кажуть: завтра летиш у Париж, підписувати контракт із ПСЖ. Я подумав, що це дуже непогано. Недалеко від Марокко. Всі розмовляють французькою, багато друзів. Я тоді саме відновився після операції. Прилетів туди, але знову чомусь не домовилися, наступного дня повернувся до Києва.

– Ти також грав у Динамо з Андре. Його вважали гравцем ледь не рівня Неймара. Чому у нього не вийшло?
– Він був нападником у Сантосі, під нападником з ним грали Робіньо та Неймар. Звичайно, якщо з тобою грають та футболісти, то ти забиватимеш у кожному матчі. Але він перейшов у Динамо, а тут все інакше. Потрібно боротися за кожен м’яч. Ти маєш відкритися 10 разів, щоб одного разу отримати м’яч. Динамо грає у більш європейський футбол. У Шахтаря 6 бразильців, звичайно, що це більше латинський футбол і їм легше адаптуватися. Іноді технічні футболісти не підходять Динамо. Дуже небагато бразильців, які реально заграли у Динамо, напевно, десь 3-4 заграли.

– Найсильніший гравець, проти якого грав?
– Роналдо, Фігу, Зідан, Кріштіану Роналду. Вони всі сильні. Але це інший рівень, інший футбол. Вони божевільні.

– Хто був найбільшим жартівником у Динамо?
– Маріс (Верпаковскіс), Лєко, Жора (Пеєв), Мілевський також.

– А хто найсерйознішим був?
– Останнім часом Несмачний був серйозним. Найсерйознішим був Гусєв. Він приїжджає, може жартувати, а за декілька секунд він інший, вже не сміється. Це непогано, в нього такий характер. Він майже не розмовляв, але міг миттєво почати жартувати та сміятися дуже голосно. А через кілька секунд знову мовчить. Але він був справжнім професіоналом. Він постійно бігав та боровся. Одного разу я йому кажу: Гусєв, спокійно, досить бігати туди-сюди, у тебе не так багато здоров’я. А він каже: ні, я буду. І знову туди-сюди.

Photo by Ben Radford/Getty Images

– В тебе було якесь прізвисько у Динамо? Чи тебе просто Бадр називали?
– Мене називали Бадрік. Маленький Бадр.

– Згадаєш якийсь божевільний та екзотичний виїзд, може в якесь село?
– Моя перша гра за Динамо. Ми грали на Кубок, вже не пам’ятаю, в якому місті. Це ще Михайличенко тренував. Там готелю взагалі не було, навіть не знаю, як назвати те місце, де ми сиділи та їли. Я був дуже здивований. Я жив у Марокко, у Касабланці. Приїхав у величезний Київ, а тут граємо на виїзді. Я питаю: це в Україні всюди так? А мені кажуть, що сюди приїжджають лише команди з Першої та Другої ліг. А при Сабо ми грали у Кривому Розі. Була велика злива, ми їхали до аеропорту, повинні були летіти вночі, але не полетіли. Повернулися на базу і поїхали потягом, всю ніч їхали. Приїхали, відпочили та поїли на матч. Це була найкраща гра (сміється). Таке жахіття, дощ ллє, поле ніяке, цілу ніч у потязі. Але це був один із найкращих наших матчів.

– Як ти проводив вільний час у Києві?
– Завжди з хлопцями та родиною. Збиралися після тренувань, на вечерю ходили разом, часто в ресторанах сиділи. Після матчів їздили за місто на рибаловлю. Коли у мене було 2 дні вихідних – я постійно кудись літав, часто до Парижа літав.

– Ти теж рибалив?
– Ні, я тільки дивився. Мені було нудно. Я казав: хлопці, це не для мене. Дуже натхненно рибалили Белькевич, Хацкевич та Дмитрулін. Але я ніколи навіть не пробував.

Фото facebook Ель-Каддурі

– На зборах чим займалися у вільний час?
– Хлопці у карти грали. А я завжди втомлювався, пив каву або чай і одразу у номер, дивитися фільми чи розмовляти по телефону. У більярд дуже рідко грали. Я на зборах любив відпочивати. Іноді с хлопцями виїжджали у місто на вечерю.

– Які традиції в Україні тобі подобались?
– Я жив як українець. Кухня дуже подобалася, окрім свинини, яку я не їм. Мені дуже подобалося, як всі українці поважали свої родини. Українці – дуже сильні люди, для них родина – це все. Я дуже полюбив борщ, вареники та цю страву, яку можна їсти зранку зі сметаною. Як же її… маленькі, круглі.

– Сирники?
– Так, точно. Сирники.

– Коли ви їздили на збори до Ялти, там була Царська стежина, там треба було бігати. Є багато історій, що люди навіть таксі викликали, щоб доїхати до фінішу…
– Ні, ні, я ніколи. Для мене ніколи не було проблемою бігати. Коли ми бігали тести, мені казали: спокійно, спокійно. А я завжди демонстрував найкращі показники.

– Як твій організм переніс зміни у кліматі? Все ж таки після спекотної Африки грати у Києві – це великий контраст.
– Не дуже і спекотно у Марокко. Влітку 30-33 градуси. Взимку іноді навіть +8. Важко було адаптуватися до снігу, як ходити по вулицями, особливо, коли вологий сніг. Але мені одразу все пояснили.

Photo by Ian Walton/Getty Images

– Не було проблем, коли взимку їздив на Кубок Африканських націй, коли там тепло, а за декілька тижнів повертався до холодної України?
– Було важко. В Африці велика вологість була, особливо коли граєш у +40. Завжди повертався з якимись мікротравмами. А у Києві холодно і ця травма ще більше відчувалася. Але лікарі завжди мене допомагали.

– Рамадан та інші свята не заважали грати у футбол?
– Чесно, ні. Мені не заважав. Мені не подобалися розмови щороку: Бадр, ти їстимеш, не будеш дотримуватися Рамадану. Я казав, що триматиму. Але був один момент: якщо ти граєш на виїзді або кудись їдеш, то можна їсти. А коли грали у Києві, я завжди його тримав. Раніше Рамадан був узимку, коли день був коротшим, а зараз навпаки – влітку, дуже важко. Пристосувати свій організм під Рамадан неймовірно важко. Але це моя релігія, я її поважаю. У Динамо з повагою до цього ставилися, завжди допомагали, готували те, що мені потрібно. Всі матчі, які я грав під час Рамадану – я грав добре. Але після поєдинків було дуже важко відновлюватися.

– Тобі готували окремо?
– Все від часу залежало. Якщо вся команда їла раніше, аніж я, то я завжди просив, щоб мені робили пізніше, за півгодини чи годину. Вдень я не їв.

– Був час на Намаз (молитва в ісламі)? Його треба 5 разів на день робити?
– Звичайно. Я досі молюся. Мені ніколи це не заважало. Якщо хтось до мене в кімнату заходив та бачив, що я молюсь, ніхто мені не заважав. Вони просто поверталися за 5-10 хвилин. Всі стосунки будувалися на повазі.

– Колекцію футболок зберіг?
– Ні, ніколи не збирав. Я завжди соромився підійти до гравця та попросити у нього футболку. Але зараз діти мене питають, де футболка Зідана, де Роналдо? Я кажу: немає. Якщо мене не попросять обмінятися футболками, то я не питатиму. Але футболки Лєко, збірної Хорватії, збірної України, збірної Румунії та Болгарії – всіх моїх друзів – у мене є. У мене навіть немає власної футболки за Селтик. А з Динамо лише одна залишилася. Я завжди віддавав людям, які просили. Навіть за збірну немає, хоча 12 років за неї виступав. Звичайно, потрібно було зберегти для дітей, на пам’ять.

– Знаю, що ти допомагав з трансфером Беланда в Динамо. Він був визнаний найкращим гравцем чемпіонату Франції. За ним полювали всі топ-клуби Європи. Як Динамо вдалося його підписати?
– Я знав, що Динамо шукає плеймейкера, і запропонував його. Було відомо, що ним цікавляться багато клубів. Я розумів, що він може сьогодні і зараз допомогти команді і за кілька років його можна продати за дуже великі гроші.
Звичайно, я багато з ним розмовляв. Я зумів його переконати, що якщо він себе проявить у Динамо, то зможе переїхати у будь-яку європейську команду. Я 3 місяці його переконував, що Динамо – найкращий для нього варіант.

Photo by Gabriele Maltinti/Getty Images

– Але від нього очікували більшого?
– Погоджуюсь. Все залежить від того, наскільки швидко ти адаптуєшся. Я дуже швидко зумів звикнути до Динамо. А в нього трохи інший менталітет, інший футбол. Він був один. Я думаю, якби я був у той час у команді, йому було б набагато легше і він краще грав. Ще вплинула війна, всі іноземці дуже хвилювалися та боялись тут залишатися. Це не допомагало у адаптації.

– Зараз спілкуєтесь з ним?
– Лише коли він приїжджає грати за збірну.

– Як вважаєш, вплинув фактор, що він не вивчив мову?
– Так, це дуже погано. Щоб повністю адаптуватися, треба знати мову. Треба дружити не лише з іноземцями, а з місцевими також. Тільки тоді буде повна довіра і кожен захищатиме кожного.

– В Динамо-2 також грав Шахір Бельгазуані, в нього теж не вийшло пограти за першу команду…
– Він був дуже талановитий футболіст. Він, Бензема, Насрі та Бен Арфа того часу були найталановитішими футболістами Франції. Коли іноземець приїжджає у Динамо, він повинен бути досвідченим. Майже всі молоді іноземці, які приїжджали у Київ – рік чи два були просто на перспективу, ніхто майже не грав. Це дуже велике питання. Його потрібно ставити людям, котрі працюють у Динамо. Чому людей беруть на перспективу, а вони не прогресують? Через це Динамо втратило дуже багато грошей.

– Також в Україні пограв Махдуфі…
– Махдуфі я рекомендував. Я якраз повинен був їхати у Баварію. І запропонував взяти його собі на заміну, адже у збірній Марокко він був моїм дублером. Він був гарним футболістом. Але я не перейшов. І йому не випало нагоди зіграти тут.

– Є зараз у Марокко гравці, які могли б підсилити Динамо?

– Так, у нас дуже багато талановитих футболістів. Але як я вже казав, молодим та перспективним дуже важко в Динамо. Там треба, щоб тебе брали одразу грати у старті. Якщо я візьму когось із молодих в Динамо, то я повинен буду залишитися з ним у Києві. Щоб допомагати йому та показати, як там треба жити. Наші марокканці як бразильці – вони не намагатимуться адаптуватися, це велика рідкість.

Завантажити більше пов'язаних статей
Завантажте більше за Новак Олександр
Завантажити більше в Ексклюзивно
Закриті коментарі

Перевірте також

Пластун: треба виходити і віддавати все за свою країну !

Захисник бельгійського Гента і збірної України Ігор Пластун розповів про мотивацію гравців…