Автор Нікіта Дмитрулін

Андрій Гусін був і назавжди залишиться видатною постаттю в українському футболі. Саме його м’яч у ворота збірної Греції 13 років тому вивів збірну України на перший для нас Чемпіонат світу. Вже минуло 4 роки, як Андрія немає з нами. Дружина Андрія Христина Гусіна розповіла FootballHub, як зараз живе родина Гусіних та пригадала незабутні моменти з життя легендарного футболіста.

Христина Гусіна

– Христина, ви дуже сильна жінка, на вас випала така відповідальність, але все рівно рідко можна побачити, щоб ви не посміхались, звідки це пішло?
– Те, що трапилось, для всіх стало несподіванкою. Треба було це усвідомити і навчитися жити з цим. Я не вважаю, що мої власні проблеми мають якось відображатися у спілкуванні з іншими людьми. Ніхто з оточення не повинен страждати через те, що трапилось у нашій родині. Звичайно, найголовніше – я є прикладом для своїх дітей, хочу, щоб вони жили з розумінням, що життя триває. Навіть у пам’ять про тата – треба чогось прагнути, досягати, без позитиву у наш час ніяк.

– Як я розумію, ви зараз займаєтесь тим, що даруєте свято людям, створюючи декор?
– Я насправді у цій справі давно, просто, коли все трапилося, це був якийсь певний рубіж і початок чогось нового. Слава Богу, щось я вмію робити і завжди робила, в даному разі – це було необхідно – чимось займатися, треба жити далі, забезпечувати свою родину, тому я роблю те, що вмію.
Декор – термін широкий, наприклад, дитячі дні народження, які я дуже люблю, адже діти завжди надихають. Декор для весілля, свят, подій, не забуваю про створення колекції одягу. Постійно знаходжу нові ідеї.

Фото з архіву Христини Гусіної

– Знаю, що нещодавно було весілля в Олександра Головка-молодшого, і ви також допомогали з декором?
– Саме завдяки цьому весіллю був привід, я навіть спеціально закінчила курси весільного декорування, мені це завжди було цікаво. Весілля відбулося, дуже вдячна, що мені довірили таку серйозну подію.

Фото з архіву Христини Гусіної

– Розкажіть, чим зараз займаються ваші діти?
– Хлопці не дуже орігінальні, вони футболісти. Якщо Андрій (котрий старший), ми завжди знали, що буде футболістом, то Івана я намагалася відволікти барабанами, сопілками, навіть курси телеведучих закінчив, коли був зовсім малий. Потім з 12 років настав момент дорослішання. І він вирішив, що буде футболістом. Зараз грає у ДЮСШ-15, за U-19. У нього виходить. Він гарно бачить поле та розуміє гру. Але він почав пізніше займатися і йому ще потрібно підтягнути швидкість та витривалість.

Фото з архіву Христини Гусіної

– Івану Андрій щось встиг передати футбольне?
– Не дуже. Професійний спорт у Івана почався лише торік. Але все рівно, Ваня з дитинства у цьому середовищі. На Play Station все життя грав. Його завжди цікавили моменти, пов’язані з менеджментом та інфраструктурою. Коли Андрій працював у Анжи, вони завжди переглядали футболістів як селекціонери. І він саджав Ваню, показував йому, як відкривати файли, переглядати футболістів, аналізувати. Потім Андрій перевіряв. Тобто, Ваня спокійно міг би бути футбольним агентом. Він навіть зробив прогноз, які гравці за кілька років прогресуватимуть. Зазвичай, у 10-12 років діти не мають такого розуміння.

Фото з архіву Христини Гусіної

– Розкажіть, як у Андрія протікає кар’єра?
У Андрія якось з дитинства так складається кар’єра, що постійно виникають якісь випробування. Постійно треба відновлюватися, були проблеми зі спиною, сказали, що 4 місяці не можна бігати, лише спортивна ходьба, він витоптав стежку навколо будинку, ходив, не знаю скільки кіл. Я готую їсти і ледь не ридаю, думаю, яка у дитини сила волі. Інший би вже давно плюнув. Періодично виникають якісь ситуації, чи травми, чи інші нюанси. Андрій 100% гарний футболіст, руйнівного типу, захисник, котрий чітко знає, що йому робити. У Другій Лізі деякі команди називали його Шварценеггер, через його антропометрію.
Він максималіст за станом душі, це в нього з дитинства. Це від нього вимагав батько. Він завжди критично до сина ставився, постійно йому “піхав”. Пам’ятаю, після кожного матчу був розбір гри, теорія, перегляд. Я ще постійно говорила: Чого ти причепився до дитини, нормально він грав.

Фото з архіву Андрія Гусіна-молодшого

– Він думає над альтернативними варіантами, якщо не вийде з футболом?
– Звичайно, він, як і будь-яка нормальна людина, над цим замислювався. Я теж підкидаю йому теми. Не треба зациклюватися на тому, що є. Я думаю, що у нього є варіанти для реалізації. Він говорить: Я розумію, що у футбол я вмію грати, це те, що я добре роблю. З кожним роком цей досвід накопичується. У нього ще є сили та бажання, я впевнена, що він знайде свою команду.

Фото з архіву Андрія Гусіна-молодшого

– Як він реагує на невдачі. Не здається?
Радує те, що ні – не здається. Був доволі тривалий період невдач. Постійно спілкуємося та аналізуємо, чому так. Тут знову заважає максималізм, заважали агенти, які виривали з однієї команди в іншу. Їдь туди, їдь сюди. Приїжджаєш в команду, і перше питання тренера: Яке в тебе амплуа? Як ви людину відправляєте в нікуди, він зривається з тієї команди, в якій у нього все гаразд, а ви навіть не знаєте, на якій позиції він грає? Але будь-яка людина хоче більшого, кращого, це нормальна чеснота. Ніхто не хоче сидіти і чекати, всі ці риси, котрі у нього є – ідеальні для сучасного футболу.

– Слава батька допомагає йому, чи заважає?
– По-різному буває. Я вважаю, що у Андрія свій стиль, своя гра, я би їх не порівнювала, футбол все ж таки істотно прогресує. Те, що було раніше актуальним – зараз вже ні. Все ускладнюється: і вимоги, і завдання. Все потрібно сприймати на благо – у тебе був батько, котрий назавжди залишиться у серцях уболівальників, який тебе завжди мотивуватиме, навіть у пам’ять про нього потрібно продовжувати і доводити, чого ти вартий.

Фото з архіву Андрія Гусіна-молодшого

– Часто відвідуєте його матчі?
– Звичайно. Якщо у Києві – то постійно. Коли він грав за Буковину, я була на трибуні та кричала: Буковина, вперед! Плюс на youtube дивилася матчі.

– Анастасія теж майбутня чемпіонка. Вже багато змагань виграла?
– В них усіх присутній якийсь спортивний дух. Потрібно ставити завдання і реалізовувати їх. А Настюсі потрібні ще й трофеї, вона одразу питала, в яких танцях можна отримати нагороди і медалі, а в яких нагород немає. Там, де це не заохочується – її не цікавить. Тому спортивно-бальні танці – оптимальний варіант. Вона якось заїкнулася – гратиму у футбол. Я кажу: Лише через мій труп (посміхається). Це вже перебір.
Я її десь у 4,5 – 5 років віддала на бальні танці. На початку було: піду/не піду,
хочу/не хочу. Купи мене золоті туфлі. Я питаю: Якщо я тобі куплю золоті туфлі – ти ходитимеш на танці, добре? Два дні минуло – не піду на танці. Я дістаю туфлі. Ось як ми стали чемпіонами. Завдяки золотим туфлям. Вона також максималістка. Ці турніри – це загальне свято, виїзд усіх бабусь.
У нашому середовищі – дівчинка – це подарунок для усіх. Я коли її вперше вдягла: юбка, троянда, все як треба, перша фраза викладача – у планку всі стали на хвилину! Я одразу спитала: Це точно бальні танці? А потім віджимання. Ось так бальники розпочинають розігрів. Для мене це досі нонсенс.

Фото з архіву Христини Гусіної

– Ви також займалися спортом?
– Ні, я народними танцями займалася, поки не зустріла Гусіна, котрий сказав: Ти більше не танцюватимеш. Я ще подумала: Оце нахаба. Як взагалі він про це міг заявити? Це ж було сенсом усього мого життя. Я спадкова танцівниця, у дитинстві була впевнена, що я як і батьки – танцюватиму. Що в мене буде чоловік-танцюрист і ми разом підемо на пенсію. Так і було, поки Андрій не увірвався в моє творче життя. У 19 вийшла заміж, народила Андрія та закінчила кар’єру.

Фото з архіву Христини Гусіної

– Як Андрій Гусін реагував на поразки?
Спочатку, декілька днів взагалі ні з ким не спілкувався, хоча ми взагалі тут ні до чого. За що? А потім він навчився абстрагуватись. Все ж таки багато було важливих матчів.

– А на перемоги, як реагував?
– Це взагалі було свято. І приїзд батьків додому – це завжди свято. Незалежно від результату.

– Коли перед матчем з Манчестер Юнайтед вся команда та Андрій поголились наголо, як ви відреагували?
– Я завжди була проти. Він таким чином обнулявся, це було неодноразово, ще з далекої молодості, коли ми ще починали зустрічатись. Після цього наступав якийсь новий період у житті. На жаль, так воно і було. Він періодично це робив. Він очищався. Як говорять: волосся зберігає інформацію, в його випадку, ймовірно, так і було. А тут ще вся команда поголилася – це взагалі щось із чимось.

Фото Getty Images

– Був матч за збірну України, коли перед матчем всі пофарбувались у синьо-жовті кольори. Не знаєте, чия це була ідея?
– Звичайно, знаю. Всі ці ідеї зазвичай проходили через мене. Я шукала спеціаліста, котрий виїжджав на базу та розмальовував всіх. Косички вони заплітали, Андрій в цьому плані був креативною та творчою людиною.

Фото з архіву Христини Гусіної

– Хто з тренерів найбільше вплинув на нього?
– Звичайно, Лобановський. Дякую йому. Він повірив у Андрія і відтоді розпочався новий етап у нашому житті.

– Який він був у житті, у господарстві?
– Він вмів змусити всіх навколо себе працювати, завжди складався великий перелік: що потрібно зробити. Технічний перелік віддавався батькові. Він приїжджав з базару й говорив: У нас сьогодні буде гриль. Кажу: Ти хоча б попередив! – Я все посмажу. – Це зрозуміло. А різати та маринувати все це, хто буде?

Він любив збирати людей на гриль у себе вдома. Навіть зробив біля гриля місце для фотографій нашої родини. Це була абсолютно його ідея. Свого часу я наполягла, щоб він повісив і своє фото. Тепер у нас – це місце, куди ми завжди можемо прийти і згадати минуле.

Фото з архіву Христини Гусіної

– Допомогав по дому?
– Ні, не царське це діло (сміється). Футболісти дуже рідко були вдома. Якщо б він приїхав додому, а я сказала: Любий, підмети будь-ласка. Це було б кумедно. Йому ще кожному з родини треба було виділити час, поспілкуватися з батьками, з дітьми.

– Андрій майже не відмовляв журналістам, він був дуже відкритою людиною?
– Можливо не одразу, але він став сучасним футболістом, котрий любив спілкуватися з пресою. Щоб створити думку про себе, треба спілкуватися з людьми. Він казав: Якщо я цікавий пресі, то преса цікава мені.

– Він не любив рано вставати, і зарядку ранню?
– Так. Ніколи не любив заїзди по 2 дні. Він як нормальний сім’янин не розумів, чому родина повинна страждати через його відсутність. Йому це було не зрозуміло. Він вважав, що не можна підганяти всіх під один гребінь. Що потрібно це індивідуально вирішувати.

– Він дуже любив солодке?
– Він заїжджав на базу з упаковкою шоколаду. Звичайно, всі йшли до нього та крали (сміється). Він питав: Чого ви не купите собі? Так ми ж не їмо. Він купував коробку морозива. Всі до нього ходили і брали з холодильника. Кавоварку купив на базу, тому що хотів гарну каву пити.

– Залишилась коллекція футболок, трофеїв?
Звичайно, ми нічого не змінювали. Як він зробив, так воно і залишилося. Він зібрав свою колекцію футболок.

Фото з архіву Христини Гусіної

– Яка найважливіша була для нього?
– Зідан завжди був найкращим футболістом для Андрія. Тому, напевно футболка Зідана.
Також є футболка Майкла Джордана. Це його друзі привезли.

Фото з архіву Христини Гусіної

На вашу думку, який найважливіший та пам’ятний момент у його кар’єрі?
– Звичайно, коли збірна України вперше і поки що востаннє потрапила на Чемпіонат світу.

– Ви разом з ним були?
– Так. Плюс Андрій був вже не молодий, команда також вікова, майже всі розуміли, що це їхній останній чемпіонат світу.

Фото з архіву Христини Гусіної

– Як ви з ним познайомились?
– На дні народження у хрещеної мами, я була хрещеницею, він друг її сина. Не розумію, як ми до цього ніколи не зустрічалися? Ми з 5 років часто один до одного у гості ходили. Андрій прийшов привітати маму свого друга. Моя хрещена привела його і увесь вечір сватала нас один до одного. Якось вона одразу зрозуміла, щось в цьому є. Андрій прийшов на перше побачення кульгавим, на тренуванні отримав по нозі. Вже тоді я розуміла, що життя з футболістом – не просте.

Фото з архіву Христини Гусіної

– Ви багато років дружите з родиною Головка та Кардаша. Допомогають вам?
– Звичайно. По-перше, куми. Марина Кардаш – кума Івана. Василь – кум Насті. Я – кума у доньки Головка. Допомагали, були та є опорою у житті, їм небайдуже, що з нами відбувається.

Фото з архіву Христини Гусіної

– З ким ще з колишніх одноклубників Андрія підтримуєте зв’язок?
– З родиною Дмитрулінів. З Властою Шовковською спілкуємося. З дівчатами зустрічаємось, так званою командою молодості нашої. Взагалі, зараз такий час, що я більше зосереджена на роботі. Немає часу на розваги.

Фото з архіву Христини Гусіної

– Андрій любив робити сюрпризи. Згадаєте найяскравіший?
– Так, відчуття були, як на вулкані. Ці сюрпризи завжди були на межі дозволеного. Коли він знімав фільм для мене на день народження, за мною постійно стежили. Продумували різні кумедні ситуації. Я потім дізналась, який був перелік тих ситуацій. Добре, що він вберіг мене від цього. До мене у вікно повинні були залізти спецназівці у масках та шлемах. Потім на вулиці до мене підійшла вагітна жінка і каже: Я народжую. Будь-яка нормальна людина відгукнеться, не кидати ж людину вагітну. Виявилося, що це була актриса, з подушкою. Компанія, яка цим займалась, вони потім розповідали, що були шоковані, всі очікували від мене істерики, я тоді була в такому стані, що думала, ніби мені все це здається. Я все ж таки людина творча, саме тоді створювала колекцію. Всі думки були лише про це. Я навіть машину штовхала, тому що спізнювалася, на високих підборах – вони так влаштували, що перекрили дорогу.

Фото з архіву Христини Гусіної

– У нього завжди були яскраві дні народження. Найцікавіший..?
– Були більше тематичні моменти. Були індіанські паті. Індіанці у місті. Андрій зустрічав усіх у вбранні шамана. Придбав якесь божевільне пір’я. І вся родина, навіть Настя у 4 роки, одяглися, ніби з прерій. Він започаткував цю традицію – дні народження треба святкувати нестандартно. Ще була гавайська вечірка. Коли ми піском завалили весь перший поверх будинку, тону піску вивалили. Навіть пальми стояли, на вулиці грудень був. Хоча б є, що згадати.

Фото з архіву Христини Гусіної

– Він любив яскравий одяг. Ваш вплив, чи від природи?
– Звичайно, мій вплив. Коли ми з ним познайомилися, він ходив лише в спортивному костюмі. Він тоді в Карпатах грав, салатового кольору був костюм, всі у коледжі знали, що до мене прийшов мій хлопець. На той час – це був козирний варіант. Потім вже, коли він у Динамо почав досягати результатів, він накупив собі багато костюмів: піджаки, штани, сорочки. Андрій хотів мати солідний вигляд. Що звичайно мене дивувало і, відверто кажучи, не подобалось. Навіщо? Ми ще достатньо молоді, навіщо виглядати так доросло? Потім, коли я почала займатися створенням одягу, звичайно, чоловічу колекцію ми шили за його розмірами. В цьому плані скромність в нього була відсутня, і він забирав собі все.

Фото з архіву Христини Гусіної

Правда, що Андрій та Каха Каладзе влаштовували змагання, хто швидше доїде до бази?
– Звичайно. Вони на цьому і зійшлись. Ця любов до швидкості.

– І хто вигравав?
– По-різному було. Але, як мені здається, на той момент, Андрій був досвідченіший.
У будь-якому разі, це все було на фоні дружби. Тому що, коли Каха приїхав до України, він не знав російської мови. Андрій завжди був поруч з ним, щоб навіть відмазувати його від міліції. Ми їдемо, Каха поїхав вперед. Андрій сидить: Ну-ну. Зараз там буде пост, Каха вже точно стоїть. Під’їжджаємо, а Каладзе вже стоїть і по-грузинськи сперечається з ними. Андрій каже: Добрий день, хлопці. Він дуже любив спілкуватись з міліцією. До того ж довго спілкуватись. Я цього не розуміла. Якось сидимо вдома, чую сирени, думаю, щось цікаве. Вбігає Андрій і каже: Проходьте, будь-ласка. За ним стежили, він намагався відірватися, але не встиг, у гаражі не встигли зачинитися ворота. Нормальна взагалі людина? Кумедно про це згадувати. Заходять два міліціонери, їм не комфортно. Проходьте, будемо пити чай. Я їх посадила за стіл, а йому показую: Ти взагалі вже? Ти нормальна людина?

Фото з архіву Христини Гусіної

Що для Андрія означали Динамо Київ та збірна України?
– Все. Він коли пішов з Динамо, то думки про Чемпіонат світу, що це перший та останній Чемпіонат світу – були ключовими для нього. Він шукав команду, знайшов у Самарі, Крилья Советов. Коли він приїхав, його теж одразу не ставили у склад. Довелося доводити, гравцю, котрий вже стільки років виступав на найвищому рівні. Це був не той варіант: Привіт, шановний Андрію. Проходь, будь-ласка, у стартовий склад. Ми раді тебе бачити. Йому довелося рити землю, як нікому. Для нього збірна була ключовою. Якби не це – можливо не було б стільки бажання.

Photo by Sandra Behne/Bongarts/Getty Images

– Плануєте Книгу видати?
– Це він хотів видати книгу. Практично написав її, до якогось певного періоду. Там виключно футбольний період життя. Її треба наповнити сенсом та емоціями, ми її перечитували, давали спеціалістам. Хочеться, щоб вона була цікава всім, а не лише футбольним людям.

– Тренерська кар’єра, для нього це було нове випробування?
– Мені здається, що це був закономірний розвиток подій. Я його штовхала до тренерської діяльності. Я розуміла, що він сидить та дивиться перегони, для нього це був ковток свіжого повітря, плюс брав участь у змаганнях на Чайці. Я дуже не хотіла, щоб він знайшов професійний виклик у цьому. Тому – тренерська діяльність – це було закономірно. Тим більше, у нього завжди була своя думка з приводу гри, тактики, складу команди. Я йому казала: Ось у тебе є можливість показати себе у ролі тренер. Дуже важка професія, нервова, відповідальна. Він казав, що бути футболістом легше, аніж тренером.


–  У нього були ще якісь мрії та ідеї, які він не встиг реалізувати?
– Мрії, напевно, є у кожної людини. Планували відвідати багато країн, хоча у багатьох вже були. Важко було уявити, що його чекає спокійна старість. Він завжди хотів чогось досягати. Але одна мрія у нього точно здійснилася. Коли ми почали жити разом у 96-му році, тільки з’явився прототип Макларена, у чорно-білих вирізках з газет, він повісив собі малюнок на стіну. За 10 років, після Чемпіонату світу, він все ж таки його купив. Відчинив машину, сів та каже: Не надто він і комфортний (сміється).

– Пам’ятник, який торік відкрили, який образ хотіли передати?
– Стан душі Андрія – прагнення чогось досягати, доводити через працю, бажання досягти чогось кращого. Період без роботи проходить у людей по-різному. У його випадку за 4 місяці він почав по-різному розвиватися в усіх напрямках. У нього був професійний фотоапарат. Він, якщо чимось займався, то лише професійно. Купував лише професійне обладнання. Почав загартовуватися. Купив та встановив купіль у дворі. Вранці кричав на весь район, тому що залазив у крижану воду. Купив багато книг, серед них біографії видатних тренерів. Записував щось, занотовував. Він удосконалювався. На жаль, сюди також можна додати мотоцикл. Йому необхідно було чимось заповнювати порожнечу. Не може людина, котра з дитинства у футболі, перетворитися на звичайного сім’янина…

Завантажити більше пов'язаних статей
Завантажити більше в Ексклюзивно
Закриті коментарі

Перевірте також

Сергій Рафаїлов: Німець — машина, а Юрченко — як Малиновський

Генеральний директор Зорі Сергій Рафаїлов в ексклюзивному інтерв'ю для Footballhub розпові…